12 січня Україна відзначає День українського політв’язня, приурочений масовим арештам українських дисидентів, які відбулися 12-14 січня 1972 року. Ці особи, включаючи Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Василя Стуса, Леоніда Плюща, Зіновія Антонюка, Івана Дзюбу, В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Ірину Стасів-Калинець та пізніше Ігоря Калинець, відіграли важливу роль у спротиві тоталітарному правлінню, зазнаючи ув’язнення за свою відданість свободі.
Незважаючи на те, що вони знали про неминучі наслідки, які чекали на них, ці дисиденти обирали шлях доброчесності, навіть у найтемніші часи. Арешти стали значущою подією в 1970-х роках, і сьогодні, понад півстоліття потому, Україна з гордістю визнає совість нації, яка виростила видатних лідерів.
У 1975 році В’ячеслав Чорновіл запропонував відзначати день арештів, фактично день генеральної атаки КГБ проти учасників опозиції. Наближаючись до 2024 року, ми звернулися до українських дисидентів, які не є лише історичними фігурами, але й людьми, які продовжують внесок у стійкість України.
Напередодні цього дня ми поставили українським дисидентам, спільноті, що тісно пов'язана з політичними в'язнями, два важливих питання. По-перше, ми розглянули, що для цих в'язнів означала совість і що їх об'єднувало у боротьбі за кращу Україну. По-друге, ми дослідили їхнє бачення перемоги для України у цьому тривалому протистоянні, враховуючи їхню роль як попередників української стійкості.
Їх відповіді розкрили витривалий дух, який об'єднує цих людей і дає уявлення про суть боротьби України за свободу.